Сергій Миколайович

Довелося мені, якось у вечорі попасти під дощ. І не просто дощ, а цілу зливу. Весна була прохолодною але сухою. А тут ніби дочикавшись мене у лупив дощ. Та ще й такий, ніби йому вже давно не терпілося піти, лише нагоди не було – це я до того, що він йшов довго. Був вечір, я повертався від товариша, який живе від мене в сусідньому селі. Тільки зараз лаю себе, чому не викликав таксі а вирішив прогулятися йдучи додому. Дорога якою я йшов тягнеться через ліс. Так я і намок би, якби не вирішив звховатися під кормушку для оленя. Що стояла десь в середині лісу. Може й не найкращі апартаменти – за те сухо і м’яко. І от, я сиджу в цій кормушці, а на дворі вже перша зоря з’явилася б, якби хмари не закривали її. Тобто година двадцять перша приблизно. Кажу приблизно, бо немає де глянути точно. Годинника я не ношу, а мобільний телефон забув дома, ще як до товариша йшов. Аж тут, від «нема чого робити», моя голова починає зі мною гратися. Посилає такі цікаві думки, що мені вже й подобається тут сидіти. Першу думку я не пам’ятаю, а от друга була цікава, хоч трохи і дитяча. Я спробував уявити золоту рибку, яку я нібито піймав. Вона, мов у книжці дарує мені три бажання. Перше про що я подумав, це мій мобільний – адже кортіло дізнатися котра ж у біса година. Друге бажання було мною змарноване. Я тільки зара згадав, що сижу у годівниці оленя, ось і запитав, чи він, тобто олень, не прийде сюди поки тут я? Рибка сказала: «- Ні, не прийде!». І я тільки потім зрозумів, що навіть якби вона не знала того, то їй би нічого не було за обман, через те, що третє питання вискочило з моєї голови раптово за другим. Тож вона, здійснивши його може швидко зникнути. Я хотів води. Здавалося б, навколо іде рясний дощ, безліч калюж, вилізь та по сьорбай, ні, я захотів пляшечку з водою саме від рибки. Що правда не збагну, чому не загадав потрапити додому, та не хай вже, було б не цікаво. Далі трапилося страшне, Звідки не візьмись з’явився олень. Здоровий та рогатий. Розгледіти його під дощем та й у темну – при - темну ніч було майже не можливо. Та очі все ж звикли до сутінок і я щось там трохи бачив. Здорова тварина якось злісно хватала повітря своїми великими ніздрями, і як мені здалося, брикала задніми копитами, по черзі. Ніби хотіла набрати розгін. Перше що я подумав у той страшний момент – де ж рибка? Сказала, що оленя не буде і зникла. Та не встиг я і додумати , як тварина, наставивши в перед свої роги почала бігти. А я кричати! І … І … І я прокинувся. Протер очі, на дворі ранок, дощю нема, мокро і співають пташки, ніби вітають початок дня. Зрозумів, олень – то був сон. Рибка, яка надурила мене на друге бажання, теж наснилася. Я позіхнув і виліз із жолуба-кормушки. Та й по чвалав міряти калюжі дорогою додому. Все думав – якби насправді піймав рибку, то мабуть бажав би багато грошей, багато здоровя і ще чогось там багато. А у ві сні все було дуже простенько , сказавби навіть примітивно. Але, те, що було необхідне в ті хвилини. Зробив висновок – скільки ж то мені потрібно для щастя?! Виявляється зовсім трішки, - вода, знати котра година і відповідь на запитання. З цієї історії хочеться зробити звичайний висновок - не потрібно зазіхати на недосяжне, треба бути протішим і щасливим від звичайного.

Важливим є - не сидіти без діла! Щоб кожен день був корисним і цікавим!=) Подорожую Україною. Інколи як всі люди, інколи з наметом і на велосипеді. Веселий, комунікабельний і простий хлопець.=) Завжди охоче допоможу в роботі з будь якого роду відео /по мірі можливого/! Посміхаймось: це - не боляче =)