подорожнiй

Олена Теліга! обожнюю ць поетесу поч.ХХ ст. майже всi ii вiршi, а iх бiля 30ти всього, э моiми улюбленими. Ось один iз них. Сподiваюсь вас також зацiкавить. ПОДОРОЖНІЙ Ти - тільки випадковий подорожній На запашнім, заквітчанім шляxу. (Л.Могилянська) I Відпочинеш і підеш знову, Що ж, заходь до мойого дому, Щоб вином моїм рубиновим Затопити дорожню втому. Гостре щастя раптовим блиском Мою душу до дна пропалить: Не чужий ти, а свій і близький, Це ж на тебе я так чекала! В день звичайний розквітне свято, Мов бузок запашний у січні, І кохання, легке й крилате, Я запрагну змінить у вічність. ---Ти відходиш вже? Що ж, не плачу. Не сумуй і ти, подорожній! Хтось незнаний нам шлях призначив, І покинуть його не можна. Біль зламаю, а сльози витру, В зимну ніч, на твої дороги Тільки сміх мій весняним вітром Буде бігти - тобі навздогін. II Догорає, попеліє дивне щастя… Зажурився день - замріяний і млистий, А думки мої, натхнені та квітчасті, Опадають вересневим, жовтим листям… Ось пішов собі звичайний подорожній, Більш нічого. Навіть плакати не смію. Тільки в душу безборонну і порожню Сум летить непереможним, чорним змієм. Прийдуть люди - не чужі, не випадкові, -Буду жити і сміятися, як досі, Хоч життя мого весняну, світлу повінь Надпила - у перший раз - холодна осінь. III Ох, чому ж це серце б'ється молотом, А уста мої - розквітла китиця? І чому це полум'ям і золотом Кожна річ в моїй кімнаті світиться? Повернувся, хоч тебе й не кликала! А слідом - весна моя заблукана, І згорають у вогню великому Всі закони, що були розлукою. Знову осінь утікає злякано Під травневою, рясною зливою: Перший раз сьогодні я заплакана, Не сміюся, бо така щаслива я! Залишайся! Щастя вип'ю келихом, Однаково, чи своє, чи вкрадене! Буде шлях тобі без мене - скелистим, А життя моє без тебе - зрадою.