Моя думка і мета)

Мені немало раз доводилось чути про те, що люди не знають чого конкретно хочуть досягти.  Більшість вважають, що далеко строкова ціль має мати місце в твоїй голові, а ти, в свою чергу повинен її переслідувати.

Я погоджуюсь лише з тим, що люди повинні ставити собі високу планку  і намагатись її досягти. Вам не варто хвилюватись, якщо у вас досі немає чітко сформованого плану на майбутнє. На все свій час. Важливо, щоб інтерес не вичерпав себе і не розвіявся.

Головне –  щоб ви були пильними, використовували усі можливості, які підкидає вам життя, щоб ви розвивались і прагнули більшого, раціонально використовували свій час та вміли прислуховуватись до себе. Багато людей бояться йти до своєї мети, саме тому, що вважають її нереальною. Роблять її метою свого життя, навіть найзаповітнішою мрією, але ніяк не діють для того, щоб вона здійснилась. Сидять в чотирьох стінах, і мріють про досконалість.

Людям бракує сміливості, якщо б вона просто встали, закинули свою лінь в якусь найпотаємнішу шухлядку і просто пішли на зустріч своїй мрії, то вони б зрозуміли, що не все так страшно. Все можна досягти, треба тільки постаратись.

В одній з прочитаних мною книг (Брайан Трейси « Оставьте брезгливость. Сьешьте лягушку») я дізналась про принцип «Від бочки до бочки». Ось, що я маю на увазі. В одному з епізодів описували серце Сахари, плато Танезруфт (на місцевій мові означає «земля страху і спраги»), розташоване на самому півдні сучасного Алжиру.

Щоб вирішити проблему з відсутністю в цій місцевості яких-небудь природних орієнтирів, французи позначили дорогу чорними 200-літровими бочками з-під нафти, розставивши їх з інтервалом рівно в п’ять кілометрів. При цьому, коли людина стоїть біля однієї бочки, наступна здається йому розташованою на самому обрії цього досконалого плато, що пояснюється кривизною земної поверхні.

По цій причини в будь-якій точці дороги завжди виднілися дві бочки, одна, яку минули, і та, яка залишалася попереду, в п’яти кілометрах від попередньої. І цього було достатньо. Таким чином можна було перетнути найбільшу в світі пустелю, роблячи це за принципом «одна нафтова бочка за один раз».

 Аналогічним чином ми можемо виконати будь-яку складну роботу, розбивши її на етапи. Головне за один раз просуватися не дальше, ніж дозволяє уявний горизонт. Кожен новий етап відкриває для нас нові горизонти. Якщо поговорити з тими, хто вас оточує, напевно у кожного знайдеться до чого прагнути.

Але, на жаль, тільки деякі домагаються цього, методично і наполегливо рухаючись до наміченого в житті. І справа тут зовсім не в везінні, удача приходить до того, хто звик не здаватися і йти до своєї мети. Рух до мети, це не похмура впертість, а енергія поступального руху.

Отримуйте задоволення від усього того, що робите, відчуєте радість від своїх перемог, кожна з них не розтрата ваших сил, а приплив нових. Зневірюватись – найбільш страшно. Іноді нам хочеться, щоб в потрібний момент нас хтось стукнув по голові і сказав :”Ей, дурненька, подивись на себе, в тебе є все, щоб отримати бажане”. Я от собі думаю :”Чи може хтось вірити в тебе, якщо ти сам не віриш?”

Поштовх має йти зсередини тебе самого, а не людей, що тебе оточують.