В погоне за славой, признанием и деньгами не забыть о главных ценностях в жизни... Мое главное убеждение.

Найперше слово сказала ти „мати”,
Й поглянула в очі їй свято.
Любила її, цілувала завжди,
І ось ти кидаєш стареньку її.
Ти їдеш далеко, ген-ген за моря,
А мати молитву читає щодня.
Читає навколіжки біля ікони,
Щоб доля складалась у рідної доні.
Всі очі проплакала сірі свої,
І з часом вони потускніли, сумні.
А ти розважаєшся в златі і сріблі,
І навить не знаєш, що мати молитву,
Щодня на колінах удома чита,
Щоб краще жило на чужбині дитя.
Кочуєш з рук в руки, мов птаха яка,
Що з краю одного в другий відліта,
А мати не знає, не пишеш ти їй,
Як живеться тобі на чужбині одній.
А ти вже забула, що десь в далині,
Є мати – Святиня з святинь на Землі.
Зобула й про те, що колись, вже давно,
Її цілувала ти в рідне чоло.
Зобула її ти, а лише вона,
Молитву за доню читає щодня...
Не взмозі вже встати навколіжки мати,
Лежить вже на ліжку...
І все таки свято, вустами тихенько шевеле стара,
Крізь сон промовляючі рідні слова.


Лив дощ за вікном, ти сиділа одна,
Щось серце зжимає й ти дуже сумна.
Дістала з шухляди старенький портрет...
Згадала, нарешті, і зблідло лице...
І сльози течуть, мов краплини дощу,
Вуста лиш шепочуть: „Собі не прощу!”
Схотілось поїхать у рідні краї,
Матусю побачить стареньку мерщій!
Але ж ти не писала їй навіть листів,
Чи зрадіє матуся появі твоїй?

Звичайно зраділа б старенька дочці,
З любов’ю послухала б: „Мамо, прости!..”
Але ти довго не бачила матір свою,

Молитву читає вона вже в Раю...